Друга группа нівоводів була представлена в наступному складі: Свіжа ніва, всього 9 місяців, АБС, на Marix Lion (протектор Сімекса, Федіми), друга ніва з ліфтом підвіски. Вона вже в нас була минулого року, хлопець просувається в правильному напрямку. Навіть міні лебідка встановлена! Третя ніва була звичайною, але досить таки великими колесами. Розмір на жаль не встиг зафіксувати. Виглядала не погано. Ну і лебідка в неї була не хоч яка, а 12 000! Це для двох нів і запасом. Крім того, як виявиться пізніше, і в неї розкатка з пониженим передаточним числом. Четверта ніва була звичайна, 195 колеса. І більше нічого, крім перезавантаження авто. В ній подорожувала сім’я з двома дітьми, багажник на даху. Все під зав’язку. Цю групу зустрічали на Словацько-Українському кордоні. Крім цих двох автомобілів до нас тримали курс ще два автомобіля із Республіки Словенія – Ніва, яка теж у нас була минулого року і Тойота 80-ї серії. Вечором всі зібралися в готельно-ресторанному комплексі «Золота Підкова»
В цей час дві ніви попереднього туру зализували свої рани в поблизу розташованому сервісі. Коли вони зустрілися вечором біля столу, то була досить кумедна ситуація, одні чисті, без клопотів, а інші брудні і вимучені. Невеличка пауза і сміх… Але цей сміх був знаковим…
Отож, ранком по класичній програмі о 9-00 збір, невеликий брифінг-інструктаж, і курс на Мукачево. Скажу на перед, їхати із людьми які вже були минулого разу, набагато легше. В них уже є набутий мінімальний досвід керування автомобіля в реальних умовах бездоріжжя. В Мукачеві робимо заправку пальним, звідки вся група бере курс на м. Свалява під супроводом Джимніка, якому я передав естафету. Ну що, перший пішов! Я поїхав на центральний речовий базар м. Мукачево – ГІД. На одній ніві лопнув бачок гальмівної рідини. 1-0
По дорозі біля сан. Карпати доганяю колону, звідки їдемо в Сваляву. Придбавши необхідні продукти харчування на декілька днів, їдемо далі по маршруту, а саме на смт Воловець. По дорозі робимо зупинку для купівлі різного роду сувенірів на пам’ять. На все це тратимо хвилин 15-20. А по переду нас очікує затяжний перевал Латірка. Всі долають його, крім перевантаженої зеленої ніви із сімє’ю. Виникли проблеми в охолодженні двигуна. Температура дуже швидко дійшла до критичної межі. Це на асфальті. А нам потрібно підніматися на вершини полонин, та й погода видалася досить таки спекотною. Але це перша половина дня. Взагалі то неділя досить багатогранною видалася як в плані технічних моментів, так і в плані дорожньо-погодних.
Побігавши з бубном кругом ніви, продовжуємо рух і спускаємося в смт. Воловець, де виявляється було якесь святкування із масовим гулянням місцевого населення. Звісно, куди нам потрібно було їхати, дорога була перекрита. Працівники ДАІ дають нам підказку і ми вирушаємо в об’їзд.
Ну що, прощавай асфальт! Розпочинаємо свій підйом на г. Плай, де розташована метеостанція. Дорога видалася вкрай запиленою. Видно що тривалий час не було дощу. Саме в цей момент парило вкрай міцно. І нутром відчував, що після такої спеки може бути раптова гроза, яка є надзвичайно небезпечною на вершинах полонин. Але це пізніше. Поки ми виїжджаємо за межі смт. Волівця. Перед ділянкою де дорога буде розпочинати стрімко набирати висоту знаходимо ділянку, де навіть ця тривала спека була безсилою. Навіть важко уявити що тут діється після проливних або тривалих опадів….Всі машини одна за одною стараються лівим краєм дороги оминути густі болотні ванни. Тільки у Гінтаса кермо не поверталося, весь час чітко прямо тримав курс. Але сили були не рівними… Густе болото міцно взяло в обійми Самурайчика. Настільки міцно, що проводка на лебідці почала плавитися від навантаження. Але потихеньку, спільними зусиллями учасників і активної роботи по натягуванню тросу лебідки Самурайчик знову на твердій поверхні!
Продовжуємо підніматися, долати метр за метром набираючи висоту. Дорога була легкою. Декілька калюж по дорозі практично не робили жодних перешкод. Але тим, які вже були минулого разу або які залишилися з попередньої групи. А новачки набивали собі перші шишки досвіду. На деяких траверсних ділянках дорога взагалі була майже ідеальною!!! Ні колії ні ям, як македонський асфальт на трасі Київ-Чоп .
Доїхавши за мешу лісу, виїжджаємо на полонину. Біля руїн будови (призначення якої мені не відоме), робимо невеличку фотосесію і продовжуємо рух до наміченої цілі. Їдучи замикаючим, не втримався від можливості скоротити собі шлях і піднятися в лоб. Поруч мене зупинилися ще дві ніви, які думали за те саме що і я. Блокуємося і розпочинаємо штурм першими. Підйом був таки крутим. Це зрозумів десь на середині. І головною проблемою було те, що під колесами було дрібне каміння яке абсолютно не трималося на поверхні пересущеної землі. Машина заїхала на межі. Почав відчувати відсутність запасу потужності. І це на парах 4.44. Другою за мною пішла на штурм ніва із понижено розкаткою. Але заїхала тільки за третім разом. Другої пониженої не вистачало, а перша надто повільна.
Третя ніва передумала і пішла в об’їзд. Біля метеостанції робимо невеличку зупинку. Вимушену. На Самурайчику знову ламається задня ресора, яка була заварена. Але не правильно…
Цим часом мої передчуття починають реалізовуватися. Інтенсивними темпами починає насуватися гроза. А ми їхати не можемо. Швидко стараємося зафіксувати задній міст на Самурайчику.
Коли вже все завершили, почав капати дощ. Скажу я вам, каплі були ще ті. Від одної каплі розліталися бризги на пів лобового стікла. Швидкими темпами починаємо прямувати в напрямку лісу. Але до нього кілометрів 3-4. Саме перед заїздом в межу лісу десь недалеко від нас мав вдарити грім. Грім був такої сили, що відчувалося аж як зашкварчало. І їдучи посліднім, страх посилювався. Попереду мене їхав Самурай із зломаною ресорою, швидкість якого була набагато повільнішоє від авто, які були попереду. Отож ми були в кінці всієї колони. Досягнувши межі лісу, почав лити дощ, який плавно переріс в град. Град був настільки міцним і великим, що все навкруги миттю почало біліти. Ще через якусь мить на дорозі з’явилися струмочки. Спуск обіцяв бути в перспективі цікавим.
Дорога таки швидко дійшла до правильної субстанції. Але колій як таких у нашому розумінні не було, тому без проблем спускаємося на дорогу яка йде повздовж заліної дороги.
Звідти беремо курс на с. Вовчий. Дощ в нижній частині був значно більшим. Калюж виявилося дуже багато. Декілька разів перетинали річку. Вода була не глибокою, і всі без жодних проблем проїжджали її.
По дорозі робимо зупинку на заміну колеса на Самурайчику, оскільки запаска в діаметрі менші ніж ті що стоять на авто. Це була в нас вимушена міра, оскільки колесо практично весь час терло в кузов. І за цей час воно зазнало істотних пошкоджень.
А хтось в цей час ласував плетеним сиром і запивав пивом…
Минувши Сваляву, беремо курс на с. Березники. За селом знаходимо гарну полянку поруч із річкою. До неї ми доїхали вечором, коли вже почало темніти. Швидко розбиваємо табір, вечеряємо. Дехто повен сил сидів біля вогню, а дехто вже тиждень насидівся… Одним словом, я пішов спати. Завтрашній день виявиться одним із найскладніших за всі дні поїздок. В технічному плані.
Ранок біля річки - це в самий раз. Відразу просинаєшся. Скупавшись в холодній, освіжаючій воді, відразу приходиш до себе. Доки відремонтували машини (система охолодження на зеленій ніві, ресора на самураю, в Тойоти поворотний кулак, в мене карб, який натягнув у себе купу бруду через шнорхель.) Одним словом стартували о 12-00.
Цей день, як відзначив раніше, виявиться само важчим як для техніки, так і для основної частини групи. По плану в нас підйом на гору Стій. Дорога йде в нижній частині повздовж річки, яка її весь час розмиває, залишаючи за собою тільки каміння. Основна частина машин була в нас перенавантаженими. Рух по цій ділянці дороги весь час супроводжувався міцними ударами елементів підвіски і кузову о це каміння…
У мене порвався сайлент-блок переднього амортизатору. У одного із учасників виявився серед запчастин весь амортизатор. Дає в користування, за що подяка! Три ніви отримали пошкодження правого крила. Всі в одному місці. І ніхто не звернув на це увагу коли воно сталося.
По дорозі на зустріч їдуть Шишиги, Урали, Зіли. Везуть із полонин заготівельників чорниць. В селах людям важко заробити, а це один із не поганих заробітків. За день можна заробити якусь копійку. Але робота далеко не легка…
Наступна зупинка. На новій, дев’ятимісячній ніві появився якийсь тріск в районі заднього мосту. Списуємо його на контакт задньої правої пружини із солдатиком (є таке на ніві. І сліди цьому були). Але воно виявилося не так… У нас вже зя’явився моно привід… Але за це ще ніхто не знав. Доїжджаємо до військових казарм. І тут як пішло… Кожен підходить до мене і починає ділитися тим, що щось у поведінці машини не так, у когось масло почало текти, в інших якісь звуки… А я ще перед цим впав і травмував на нозі палець. Але не звернув увагу, болить, ну і що? Пройде! Ага, а тут я вже ходити не можу. Вирішив роззутися і подивитися, що там таке. А там палець аж почорнів, запух. Гематома виявилася сильною. Думаю, ну все, як мінімум тріщина. Але на біль не було часу. Кожен просить консультацій і допомоги. Розділяємо групу на підгрупи, які можуть їхати, а які не дуже. На М-ці діагностика виявила порвані сателіти заднього мосту. Приїхали. Власник у відчаї… ADAC попросту сюди не доїде. Власник синьої ніви, який мені дав у користування амортизатор, приносить із своєї машини новий, у коробці самоблокуючийся диференціал. Теоретично все можна зробити. Але часу треба багато раз, по – друге треба відрегулювати пару. Цього з нас ніхто не знав. Роблю дзвінок в автомагазин, звідки висилають маршруткою на Сваляву цілий редуктор. Ми доїхали до місця, звідки тільки но розпочинаються гарні панорами гірських вершин. Стоїш і бачиш, що воно поруч, залишилося всього декілька сот метрів. А з іншого боку повно технічних проблем у учасників туру. Вирішуємо що робити. Монопривідна ніва однозначно має спускатися. Редуктор їде. Машину потрібно розбирати. Ділимося. Ремігіс веде всіх бажаючих до вершини гори Стій, а ми спускаємося до базового табору за с. Березники. В м. Свалява колега по приводу, Едік, зустрів наш цінний вантаж. Отож, я вирушаю до нього, а це близько 20 км. вбитого асфальту. Коли вже їхав по цій дорозі, тоді згадав, що не можу вже тиснути педалі ногою – біль в пальці була дуже міцною. Вже навіть думав звернутися в лікарню. Але якось минувалося… Повернувшись до базового табору, а це було приблизно 20-30, перед мно постала картина «Бородіно» Одна ніва задом на пеньках, друга правою передньою стороною, третя лівою… Не біда, якось там вирішиться. Починаємо збирати ніву і пошкодженим редуктором. Вона само більше постраждала. Ставлю його на місце, збираю ліву пів вісь – хлопці праву.
Вечером плани в нас міняються. Справа в тім, що ми планували піднятися знову на Боржавський хребет, але із сторони с. Березники і доїхати до полонини Кук. Там наші шляхи мали розділитися з нашими литовськими товаришами на Джимніку і Самураю. Плани в нас помінялися через відсутність пального в достатній кількості. А заправка знаходилася за 15 км. в одному напрямку, але жахливих доріг. Тому порадившись, приймаємо рішення їхати по цій дорозі один раз із курсом на смт. Міжгір’я.
Доїхавши до роздоріжжя в с. Керецьки, зупиняємося і прощаємося. За 10 днів вони для нас стали наче рідні… Але життя йде, і в нас цього разу шляхи розходяться. Попрощавшись, їдемо по чудовій, вбитій дорозі. Відверто кажучи, відрізок дороги с. Керецьки – с. Довге просто шокував іноземців. Вони просто розгубилися і не знали як їхати: дехто їхав прямо, гальмуючи перед кожною ямою, дехто маневрував із сторони в сторону. Одним словом, повне не розуміння того, як по таким дорогам можна їхати. І як тут взагалі люди можуть їздити. Ця ділянка дороги стала критерієм всього туру. Благали, хоч куди, тільки не по таким дорогам. Та воно й зрозуміло чому.
В смт. Міжгір’я робимо послідню дозаправку паливом і беремо курс на с. Колочава, звідки запланований в нас підйом на пол.. Красну. Планував проїхати до середини полонини і заночувати під горою Темпа. Але цей тур відзначився для мене повним перечерпуванням всіх планів. Все йшло експромтом, мусів виходити із того, яка була конкретно у нас ситуація. Отож, доїхавши досить швидким темпом до с. Колочава, повний оптимізму і віри в те, що всі негаразди позаду, в тому числі біль на травмованому пальці, звертаю з свіжо прокладеного асфальту до річки, зупиняюся. Накінець-то, завітний важіль пониженої переводжу в належне положення і вперед через річку, і до гори, по кам’яним переступам піднімаюся і зупиняю авто з боку. Для деяких автомобілів полегшуємо завдання, викладуючи каміння для більш легкого долання цієї ділянки. Після мене піднялися дві ніви і на тому рух закінчився. На послідній замикаючій ніві вийшли ладу підшипники задніх напів осей. Як по замовленн, в обох розсипалися підшипники, витекло масло, колеса бовтаються. В мене пропала віра в те, що ми накінецьто зможемо повноцінно завершити тур. Третій день і ніяких панорам, ніяких цікавих ділянок бездоріжжя. Тільки технічні несправності, пошук запчастин і ремонти. Це мене дуже гнітило, вибивало із попередніх планів. Але що зробити було, реальність вимагала йти в перед, і нас нічого не залишалося, як боротися з технічними проблемами. Я розвертаюся і їду в пошуках потрібних запчастин. В Колочаві нічого потрібного не виявилося. Беру курс на сусіднє село і як на диво, завітні підшипники із кільцями в мене в руках. Повернувшись до місця нашої дислокації, забираємо Мішою пів вісі і їдемо в пошуках місцевих майстрів. Знаходимо приватний автосервіс. Вся робота майстра полягала у наданні нам труб для набиття підшипників та в розігріванні кілець лампою. Все інше ми робили. Ну і звісно, розрахунок… Вартість майже як на офіційному сервісі. Ну, у нас варіантів особливих не було. Повертаємося, збираємо все до купи і продовжуємо підніматися, точніше, розпочинаємо. Але було зрозумілим, що до запланованого мною місця ночівлі, попросту не можливо буде доїхати завидна. Крім того у нас наступна поломка попереду
На синій ніві потік задній тормозний циліндр. І до того дуже інтенсивно. Одноначно, ми не могли продовжувати подальший рух з такою поломкою – на цій ділянці гальма мають бути на всі 100%, оскільки полонина Красна виділяється ти, що дорога проходить по вершинам гір довжиною в 38 кілометрів. А це нескінченна кількість підйомів та спусків. Але благо, в цій ніві, яка допомогла мені амортизатором, в якій був в запасі диференціал, виявився і тормозний циліндр. Доки хлопці міняють його і прокачують гальмівну систему, ми розбиваємо наш третій табір. І розбиваємо його в прямому розумінні, на дорозі. Іншого варіанту в нас не було. Далі полянки закінчувалися. Води не було. А тут поруч річка протікала, і крім того, чудовий вид на долину Колочави. Небо тримало над нами похмурі хмаринки, чере які де не де проглядалося чисте небо.
Ранок видався сонячним. Але досить вітряним і прохолодним. Зібравши всі речі, продовжуємо свій «рем-тур». Виїхавши за межі лісу, починають відкриватися чудові краєвиди. Швидко доїжджаємо до ретрансляційної вишки. За нею нас очікує один із найкрутіших і затяжніших підйомів.
Підйом видався не складним – було сухо і всі без проблем піднялися. Але вітер на вершині був надзвичайно пронизливим і міцним. Це все сприяло швидкому очищенню ранкового неба від хмар. А це нам на руку!
